Наукові видання (НН МІ)
Permanent URI for this collectionhttps://devessuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/132
Browse
56 results
Search Results
Item Адгезивний потенціал мікрорельєфу поверхонь емалі і дентину при різних протоколах препарування(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Лахтін, Юрій Володимирович; Lakhtin, Yurii Volodymyrovych; Григор’єв, Денис Генадійович; Hryhoriev, Denys HenadiiovychМета дослідження. Оцінити адгезивний потенціал мікрорельєфу поверхні твердих тканин зубів при різних протоколах препарування і адгезивної підготовки. Матеріали та методи дослідження. Видалені імпактні треті моляри сепарували в медіо-дистальному напрямку, отримували дві половини коронкової частини, з яких в залежності від протоколів препарування і адгезивної підготовки формували 4 групи: 1 – препарування ротаційними інструментами без протравлення тканин, 2 - препарування ротаційними інструментами з протравленням 37% гелем фосфорної кислоти, 3 - препарування повітряно-абразивним методом без протравлення, 4 - препарування повітряно-абразивним методом протравленням. Поверхню зразків вивчали під оптичним мікроскопом, фотографували з наступною екстраполяцію зображень в програму з відкритим вихідним кодом для аналізу та обробки зображень ImageJ. Аналізували 2D- та 3D- зображення поверхні (профілю мікрорельєфу) за типом поверхні, її структурою, рельєфом, оптичними характеристиками. Результати. В 1-й групі зразків рельєф поверхні емалі з глибокими борозенками і задирками, нерівномірна мікроструктура, мінімальна шорсткість, відсутність мікропор, пригладжена структура. Гладка поверхня дентину з мінімальними мікротріщинами, обмежена відкритість дентинних канальців, наявність змащеного шару. Помірний потенціал адгезії через відсутність мікромеханічної ретенції і обмежену відкритість канальців у дентині. В 2-й групі - більш виражений мікрорельєф емалі з численними мікропорами і порожнинами. Відкриті дентинні канальці та колагенова мережа. Високий адгезивний потенціал завдяки мікромеханічній ретенції та наступної гібридизації дентину. В 3-й групі - менш агресивний рельєф поверхні емалі, проте з чіткою мікрошорсткістю. Однорідна, шорстка поверхня дентину з частково відкритими канальцями. Помірно високий адгезивний потенціал через однорідність і помірну мікромеханічну ретенцію. в 4-й групі - виражений мікрорельєф емалі і наявність мікропор. Рівномірне відкриття дентинних канальців, чітка пориста структура дентину. Найвищий адгезивний потенціал серед досліджених протоколів. Висновки. Найкращі умови мікрорельєфу для адгезії спостерігаються у зразків 4-ї групи. Мікрорельєф поверхні зразків 2-ї групи також показує хороші умови для зчеплення, але структура тканин зуба менш відкрита. Мікрорельєф поверхні 3-ї групи зразків демонструє задовільний потенціал до адгезії, хоча кислота могла б його посилити. Мікрорельєф поверхні 1-ї групи є найменш сприятливим для зчеплення: мінімальна шорсткість, відсутність мікропор, пригладжена структура.Item Капіляроскопічна картина в яснах при супраоклюзійних співвідношеннях окремих зубів у віковому аспекті(Видавничий дім «Гельветика», 2024) Звягін, Сергій Миколайович; Zviahin, Serhii Mykolaiovych; Лахтін, Юрій Володимирович; Lakhtin, Yurii VolodymyrovychМета дослідження. Вивчення капіляроскопічної картини ясену людей різних вікових груп при супраоклюзійних співвідношеннях окремих зубів. Матеріали і методи дослідження. Було проведено функціональні дослідження мікроциркуляції тканин пародонта при супраоклюзійних співвідношеннях зубів у пацієнтів різних вікових груп. Дослідження проведене у 60 пацієнтів (23 чоловіків і 37 жінок) віком від 25 до 75 років без супутньої соматичної патології. Всі пацієнти були поділені на 2 групи: контрольну (11 чоловіків і 19 жінок) та дослідну (12 чоловіків і 18 жінок). Кожна група поділялась на 3 підгрупи залежно від віку: молодого віку (25 – 44 роки), середнього віку (45 – 60 років) та похилого віку (60 – 75 років) за класифікацією ВООЗ. До контрольної групи увійшли пацієнти з інтактним пародонтом без ознак супраоклюзії зубів, до дослідної - з інтактним пародонтом з ознаками супраоклюзії окремих зубів. Розподіл пацієнтів за віком і статтю по групам і підгрупам. Наявність супраоклюзійних співвідношень окремих зубів визначали за допомогою комп’ютерного аналізу, використовуючи апарат «T-Scan III» фірми Tekscan, Inc., Boston, USA, а отримані дані зберігали в персональному комп’ютері. Для неінвазивного дослідження мікроциркуляції тканин пародонта застосовували комп'ютерний портативний мікроскоп Didital Mscroscope зі збільшенням 5 крат. Цей метод заснований на прижиттєвому дослідженні біологічних об'єктів за допомогою оптичної системи високої роздільної здатності. Комп'ютерний капіляроскоп складається з датчика з вбудованою освітлювальною системою, яка посилаючи світловий пучок на досліджувану ділянку ясен, допомагає візуалізувати малоконтрастні об'єкти судинної системи. Аналіз капіляроскопічної картини включав у себе визначення розподілу капілярів в маргінальній частині ясен, їх форму, архітектоніку, кількість в полі зору. Дослідження, проведене відповідно вимогам наказу МОЗ України № 281 від 01.11.2000, Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації про етичні принципи проведення наукових медичних досліджень за участю людини. Усі його учасники підписали інформовану згоду на використання своїх даних у рамках наукових досліджень. Статистичну обробку даних проводили за допомогою програми AtteStat v.12,5 з визначенням середньої та її похибки (M±m). Нормальність вибірок визначали за критерієм Колмогорова-Смирнова. Вірогідну значущість різниці отриманих даних проводили за параметричним критерієм Ст’юдента для двох незалежних вибірок (при р ≤ 0,05). Наукова новизна. Кількість капілярів у людей дослідної групи була менше відповідних показників контрольної групи (р<0.05). У пацієнтів молодого віку кількість капілярів менша на 20,7%, середнього віку - на 23,2%, похилого віку - на 24,6%. Також відмічається, що кількість капілярів в полі зору всередині як контрольної, так і дослідної групи знижуються з віком. Висновки. Наявність супраоклюзійних співвідношень окремих зубів викликає зниження кількості капілярів в полі зору тканин пародонта у людей всіх вікових груп. Кількості капілярів у яснах також знижується з віком, незалежно від стану оклюзії.Item Найближчі та віддалені результати лікування абдомінальних ускладнень після гінекологічних операцій із застосуванням ендоскопічних технологій(Видавничий Дім «Професіонал-Івент», 2021) Бойко, Володимир Іванович; Boiko, Volodymyr Ivanovych; Терехов, Володимир Андрійович; Terekhov, Volodymyr AndriiovychМета дослідження: порівняльне оцінювання безпосередніх і віддалених результатів лапароскопічного лікування післяопераційних абдомінальних ускладнень у пацієнток з гінекологічною патологією. Матеріали та методи. Було проведено порівняльне дослідження найближчих результатів після повторних лапароскопій і релапаротомій у пацієнток гінекологічного профілю з післяопераційними внутрішньочеревними ускладненнями, у ході якого були виділені дві клінічні групи хворих. До І групи (основної) увійшли 62 (50,82%) пацієнтки з ранніми післяопераційними ускладненнями, яким виконували відеоендоскопічні втручання. До ІІ групи (контрольної) увійшли 60 (49,18%) пацієнток, яким виконані традиційні «відкриті» лапаротомії. Критерії перебігу раннього післяопераційного періоду вибирали традиційно. При цьому ураховували, що після виконаних повторних втручань пацієнткам як основної, так і контрольної групи була проведена аналогічна інтенсивна терапія, спрямована на корекцію ос- новного симптомокомплексу захворювання. Усі пацієнтки були комплексно обстежені з використанням клінічних, інструментальних і лабораторних методів дослідження. Групи були однорідними за віком і структурою операцій, виконаних на органах малого таза, і статистично зіставними. Віддалені результати вивчені у 28 (45,1%) пацієнток основної групи і 21 (35%) жінки з групи порівняння у терміни від одного до п’яти років після гінекологічного втручання. Результати. У пацієнток групи контролю больовий синдром статистично достовірно зберігався довше і вимагав призначення знебо- лювальних препаратів у середньому на 2 доби більше. Використання лапароскопії у лікуванні післяопераційних ускладнень найчастіше (51,7%) дозволяло відмовитися від аналгетиків, а нестероїдні протизапальні засоби застосовували на вимогу тільки у перші 2–3 дні. Тривалість стаціонарного лікування хворих І групи з післяопераційними інтраабдомінальними гінекологічними ускладненнями стано- вила у середньому 10±2,5 доби проти 16±2,9 – у ІІ групі (контрольній) (р>0,05). Тривалість стаціонарного лікування після відкритих операцій була більше у середньому на 6±1,9 доби (р>0,05). Оцінювання віддалених результатів проводили за трибальною системою (результат хороший, задовільний, незадовільний) на підставі да- них клініко-інструментального обстеження. Хороші віддалені результати констатовано у 13 (46,4%) пацієнток основної групи й у 6 (28,5%) – з групи контролю. Задовільні результати у І групі зареєстровано у 13 (46,4%) хворих, у ІІ групі – у 13, що становило 61,9%. У 2 пацієнток результати визнані незадовільними після релапароскопічних маніпуляцій (7,2%) і у 2 (9,5%) – після релапаротомії. Одна пацієнтка у зв’язку з частим рецидивним болем переймоподібного характеру прооперована у плановому порядку (розсічені очеревинні спайки). Заключення. У ході дослідження виявлена безпосередня залежність перебігу раннього післяопераційного періоду і віддалених результатів у жінок, яких прооперовано традиційно та із застосуванням лапароскопії. На підставі вивчення результатів хірургічного лікування ранніх післяопераційних внутрішньочеревних ускладнень доведено високу ефективність відеолапароскопічного способу порівняно з традиційним. Отже, впровадження запропонованої тактики лікування має суттєво підвищити якість життя даної категорії пацієнток. Вивчення віддалених результатів лапароскопічних операцій продемонструвало, що застосування у практиці лікувальних закладів діагностичних методів опера- тивних прийомів сприятиме покращанню результатів комплексного лікування хворих жінок із патологією органів малого таза.Item Перебіг вагітності і розродження у жінок з рубцем на матці після міомектомії із застосуванням ендоскопічних технологій(Видавничий Дім «Професіонал-Івент», 2021) Кузьоменська, Марина Леонідівна; Kuzomenska, Maryna Leonidivna; Чирва, С.Л.Мета дослідження: вивчення особливостей відновлення репродуктивної функції, перебігу вагітності і розродження у жінок з рубцем на матці після міомектомії із застосуванням ендоскопічних технологій. Матеріали та методи. Дослідження проводили у три етапи. На першому етапі проаналізовано перебіг післяопераційного періоду після міомектомії у 180 жінок репродуктивного віку, з яких 80 хворим (1-а група) виконано лапаротомічну міомектомію з ушиванням ложа міоми дворядними синтетичними швами; 50 пацієнткам (2-а група) – лапароскопічну міомектомію із зашиванням ложа дворядними синтетичними швами і 50 жінкам (3-я група) – лапароскопічну міомектомію з біполярною коагуляцією ложа. На другому етапі, через 6 міс після хірургічного лікування, всі пацієнтки були обстежені для виключення ознак неповноцінності рубця міометрія і прогнозування можливості ведення пологів природними шляхами. Діагностичний комплекс включав ультразвукове дослідження (УЗД), гістероскопію і гістеросальпінгографію. Протягом третього етапу проаналізовано перебіг вагітності та спосіб розродження у 115 (63,8%) жінок зі 180, у яких бажана вагітність настала в інтервалі від 6 міс до 5 років. Результати. Аналіз післяопераційного періоду засвідчив, що застосування електрокоагуляції погіршує його перебіг. Так, у 12% пацієнток 3-ї групи протягом 6 діб зберігався субфебрилітет, що більше у 3,2 разу ніж у 1-й, та у 3 рази, ніж у 2-й групах. Достовірно вищими у 3-й групі також були показники ШОЕ і лейкоцитарного індексу. На фоні збільшення кількості лейкоцитів у пацієнток 3-ї групи також відзначено несприятливе формування рубця, що проявлялося у формі більшої відносної площі судинного компонента. На межі міометрія і рубця після міомектомії лейкоцитарні інфільтрати було знайдено у 18,2% пацієнток 1-ї групи та у 30,7% – 2-ї групи, а після коагуляції ложа – у 100%. Тому пологи природними шляхами доцільно планувати у пацієнток після міомектомії з ушиванням стінки матки незалежно від оперативного доступу. Проте відзначено деякі переваги лапароскопічного доступу з коагуляцією ложа – найменша тривалість операції та менший обсяг інтраопераційної крововтрати. Після прегравідарного проведення комплексу діагностичних маніпуляцій у 47 вагітних зі 115 виявлені ознаки неповноцінності рубця на матці після міомектомії, що стало показанням до проведення планового кесарева розтину (КР). Але частота виявлення неповноцінного рубця була різною у кожній групі: у 1-й і 2-й групах плановий КР виконано кожній четвертій жінці, у 3-й групі – вже кожній другій. Ці дані свідчать про несприятливий вплив лапароскопічної коагуляції ложа міоми на заживання рубця міометрія. У структурі показань до екстреного КР у всіх порівняльних групах превалювання аномалії пологової діяльності. Причому у 3-й групі цей факт повністю був пов’язаний із загрозою розриву матки і «розповзання» рубця, у той час як у роділь 1-й і 2-й груп – майже у 2 рази рідше. У 35 пацієнток з рубцем на матці після міомектомії відбулися самовільні термінові пологи живими доношеними дітьми без асфіксії, з них – у 18 роділь 1-ї групи та у 15 – 2-ї групи, і тільки 2 жінки з 3-ї групи народили per vias naturalis. Заключення. Спосіб проведення міомектомії не впливає у майбутньому на настання і перебіг вагітності, але має значення для спроможності самовільних пологів. У жінок, які не виконали репродуктивної програми, необхідно ушивати стінки матки при міомектомії незалежно від доступу. Електрокоагуляція ложа після видалення міоми зумовлює підвищення частоти загрозливого розриву матки у 2 рази. Вирішальну роль у веденні пологів з рубцем міометрія відіграє не товщина нижнього сегмента, а наявність клінічних проявів його неспроможності (локальна болісність нижнього сегмента матки, кров’янисті виділення зі статевих шляхів, гіпоксія плода).Item Аналіз сучасних поглядів на міому матки та методи її лікування(Видавничий Дім «Професіонал-Івент», 2021) Кузьоменська, Марина Леонідівна; Kuzomenska, Maryna Leonidivna; Чирва, С.Л.Незважаючи на значну кількість досліджень, присвячених патогенезу, діагностиці та лікуванню міоми матки, чимало питань сьогодні залишаються неуточненими. Поява і прогресуючий ріст цього утворення є результатом цілого комплексу порушень в організмі жінки: нейрогуморальних, генетичних, запальних та інших, які пригнічують репродуктивну функцію та погіршують перебіг захворювання. Ураховуючи численність ключових факторів патогенезу і патофізіології міоми матки, лікування даного контингенту хворих повинно бути комплексним, спрямованим на раннє виявлення, лікування супутніх гінекологічних захворювань та корекцію порушень гормональних співвідношень. Останніми десятиліттями для консервативного лікування гіперпластичних захворювань матки широко використовують гормонотерапію. Однак, за деякими даними, застосування КОК або внутрішньоматкової гормональної рилізинг-системи має незначний блокувальний ефект на процеси росту міоми. Фармакотерапія захворювання може бути як етапом у передопераційній підготовці на органі, так і самостійним блоком для стабілізації вузлів та уникнення хірургічного лікування. І хоча результати консервативних методів лікування свідчать про їхню ефективність, доводиться констатувати, що основним методом терапії міоми матки залишається хірургічний. У століття ендоскопічної хірургії ця дискусія себе не вичерпала, і сучасний підхід у лікуванні міоми матки диктує розширення показань до застосування органозберігальних операцій. Вибір їхньої методики повинен бути зваженим и визначатися розмірами, локалізацією, клінічною картиною захворювання та доцільністю збереження менструальної і репродуктивної функцій жінки. Лапароскопічна міомектомія вважається малоінвазивним та менш травматичним втручанням, зумовлює сприятливіший перебіг післяопераційного періоду, зменшення больового синдрому. При ефективному органозберігальному хірургічному лікуванні міоми матки у жінок репродуктивного віку нормалізується менструальний цикл, відновлюється репродуктивна функція, а вагітність, як правило, настає через 1,5–2 роки після операції. Ендоскопічні методи лікування сьогодні з успіхом застосовують як до планування вагітності, так і за її настання. У значної частини пацієнток спостерігається неускладнений перебіг вагітності і пологів, навіть за наявності множинних та невеликих вузлів. Звичайно, вагітних з міомою не можна розглядати як однорідну групу хворих, однозначно рекомендуючи всім збереження вагітності. Переважна локалізація і розміри пухлини, ступінь патологічних змін міометрія, тривалість захворювання, стан здоров’я жінки, вік жінки, яка народжує вперше, визначають різний ступінь ризику перебігу вагітності і пологів для матері та плода. Розподіл хворих на групи ризику дозволяє диференційовано вирішувати питання про доцільність збереження вагітності, проводити відповідне клініко-лабораторне обстеження і профілактичні заходи щодо попередження ускладнень.Item Діагностика і лікування абдомінальних ускладнень після гінекологічних ендоскопічних операцій(Видавничий Дім «Професіонал-Івент», 2021) Вдовиченко, Ю.П.; Бойко, Володимир Іванович; Boiko, Volodymyr Ivanovych; Терехов, Володимир Андрійович; Terekhov, Volodymyr AndriiovychМета дослідження: аналіз результатів повторних лапароскопій у пацієнток гінекологічного профілю з підозрою на внутрішньочеревні післяопераційні ускладнення. Матеріали та методи. У дослідженні брали участь 42 пацієнтки (середній вік – 46±11,3 року), у яких післяопераційні абдомінальні ускладнення після хірургічного втручання з приводу різних гінекологічних захворювань потребували повторних операцій. Залежно від способу повторного втручання пацієнтки розподілені на дві групи: основну (n=20) – жінки, в яких для корекції післяопераційних ускладнень використовували тільки лапароскопію; контрольну (n=22) – жінки, в яких для корекції післяопераційних ускладнень у ході діагностичної лапароскопії були визначені показання до релапаротомії. У 8 пацієнток контрольної групи відразу виконано релапаротомію. Усім пацієнткам проводили комплексне обстеження із застосуванням клінічних, інструментальних і лабораторних методів дослідження. Групи були однорідними за віком і структурою операцій, виконаних на органах малого таза, та статистично зіставними. Результати. У ході дослідження проаналізовані результати повторних лапароскопій у 34 пацієнток гінекологічного профілю з підозрою на внутрішньочеревне післяопераційне ускладнення. У всіх пацієнток основної групи (47,6%) лапароскопія виявилась єдиним і кінцевим методом лікування післяопераційних ускладнень, при цьому у 7 жінок використовували повторні релапароскопії від 2 до 4 разів, а у 13 – лапароскопію проведено однократно. У групі контролю (52,3%) 10 пацієнткам у ході діагностичної лапароскопії були визначені показання до релапаротомії, у 4 пацієнток можливості операційної бригади і лапароскопічної техніки дозволили виконати деякі елементи операції і завершити її мінілапаротомічним доступом, а у 8 пацієнток відразу виконано релапаротомію. У структурі ранніх абдомінальних ускладнень превалюють перитоніт і внутрішньочеревні кровотечі. Застосування відеолапароскопічної методики дозволило у 28,6% хворих з розлитим перитонітом успішно ліквідувати розвинене ускладнення, усунути його джерело і провести санацію черевної порожнини. Лапароскопічний гемостаз успішно виконано у 7 пацієнток. Порівняно зі стандартною, використання відеоендоскопічної методики дозволило покращити показники діагностичної цінності: збільшити в 1,07 разу рівень чутливості, в 1,39 разу – специфічності і в 1,11 разу – точності діагностики. Заключення. Загалом у ранній післяопераційний період з приводу підозрюваних ускладнень виконано 47 релапароскопій, що пояснюється проведенням програмованих санацій черевної порожнини і застосуванням динамічної лапароскопії для контролю перебігу внутрішньочеревного ускладнення. На підставі аналізу досліджуваного матеріалу було запропоновано загальні показання і протипоказання до проведення релапароскопій у ранній післяопераційний період з метою діагностики і лікування післяопераційних ускладнень. Обґрунтовуючи кожний з пунктів, автори керувались реальними можливостями методів у загальній клінічній практиці, які у низці випадків поступаються за своєю ефективністю релапаротомії.Item Профілактика місцевих ускладнень герніопластики у пацієнтів із вентральними грижами великих розмірів на тлі ожиріння(Державна установа «Інститут загальної та невідкладної хірургії імені В.Т. Зайцева НАМН України», 2024) Дужий, Ігор Дмитрович; Duzhyi, Ihor Dmytrovych; Кравець, Олександр Валерійович; Kravets, Oleksandr Valeriiovych; П'ятикоп, Геннадій Іванович; Piatykop, Hennadii Ivanovych; Даниленко, Ігор Анатолійович; Danylenko, Ihor Anatoliiovych; Пак, Василь Якович; Pak, Vasyl YakovychМета. Вивчення ефективності профілактичних за-ходів щодо розвитку ранових ускладнень герніопластики у хворих на вентральні грижі великих розмірів у осіб, які страждають на ожиріння. Матеріали та методи. Проведено аналіз результатів лікування 365 хворих з вентральними грижами у осіб, що мали ожиріння різного ступеня. Залежно від стану грижових воріт, алопластику проводили за одним із трьох варіантів: «Onlay», «Inlay» або «Sublay» з активним дренуванням. Комплекс заходів з метою профілактики розвитку місцевих ускладнень включав зниження індексу маси тіла, антибіотикопрофілактику, інтраопераційне промивання ран розчинами антисептиків, промивання ран через дренажі розчинами антисептиків, застосування еластичного бандажу. Результати. Застосування профілактичних заходів дозволило знизити кількість ускладнень на 9,3%. Найбільша їх кіль-кість спостерігалась у хворих із ІІІ та ІV ступенем ожиріння і у хворих, яким виконувалася пластика за методом «Onlay». Висновки. Ожиріння є фактором ризику розвитку після-операційних ускладнень у хворих, оперованих з приводу вен-тральних гриж великих розмірів. Методом вибору при їхньому оперативному лікуванні доцільно використовувати техніку «Sublay». Використання комплексу профілактичних заходів до-зволяє знизити частоту місцевих ускладнень та зменшити тривалість перебування хворих у стаціонарі.Item Молекулярні біомаркери в менеджменті пацієнтів з недрібноклітинним раком легень(Заславський О.Ю., 2024) Сулаєва, Оксана Миколаївна; Sulaieva, Oksana Mykolaivna; Потоцька, О.; Козаков, Д.С.; Лівшун, С.С.; Панько, М.; Винниченко, Олександр Ігорович; Vynnychenko, Oleksandr Ihorovych; Москаленко, Юлія Василівна; Moskalenko, Yuliia Vasylivna; Москаленко, Роман Андрійович; Moskalenko, Roman AndriiovychНедрібноклітинний рак легень (НДКРЛ) є одною з провідних причин смертності в онкології. Упровадження в клінічну практику таргетної терапії та імунотерапії дозволило досягти суттєвого прогресу в поліпшенні результатів лікування хворих на НДКРЛ. Вибір стратегії лікування ґрунтується на результатах мультигенного тестування НДКРЛ з оцінкою відповідного спектра клінічно значущих біомаркерів. У цьому огляді автори систематизували дані щодо молекулярного профілю НДКРЛ різних гістологічних типів і впливу генетичних альтерацій на чутливість до різних варіантів терапії, навели аналіз поточних настанов і рекомендацій щодо молекулярного тестування пацієнтів з НДКРЛ, сформулювали вимоги щодо вибору оптимальних зразків біоматеріалу і методів тестування НДКРЛ. З огляду на широкий спектр клінічно значущих мутацій при НДКРЛ оптимальним методом генетичного тестування є NGS. При неможливості проведення NGS частина клінічно значущих генетичних альтерацій може бути визначена за допомогою полімеразної ланцюгової реакції, FISH або імуногістохімії. У разі неможливості отримання зразку пухлинної тканини мультигенне тестування НДКРЛ ІІІ-ІV стадії рекомендовано проводити методом рідкої біопсії з використанням плазми крові, яка містить циркулюючу пухлинну ДНК. Дослідження циркулюючої пухлинної ДНК у крові дозволяє визначити мінімальну залишкову хворобу, визначити ефективність проведеної терапії, оцінити ризик рецидиву і прогноз.Item Енергозабезпечення серця та скелетних м’язів за фізичних навантажень: мітохондріальний вектор(Інститут фізіології ім. О. О. Богомольця Національної Академії Наук України, 2022) Гуніна, Лариса Михайлівна; Hunina, Larysa Mykhailivna; Бєленічев, І.Ф.; Розова, К.В.; Атаман, Юрій Олександрович; Ataman, Yurii Oleksandrovych; Войтенко, Валентина Леонідівна; Voitenko, Valentyna Leonidivna; Безугла, В.В.В оглядовій роботі з позицій визначення механізмів енергозабезпечення під час інтенсивних фізичних навантажень та необхідності прискорення процесу ресинтезу АТФ розглянуто метаболічні шляхи утворення енергії та окреслено можливі напрямки інтенсифікації цього процесу. Найважливішими для спортсмена системами, які лімітують фізичну працездатність, є серцево-судинна та м’язова, саме тому акцент зроблено на енергопродукуванні в міокардіоцитах і міоцитах. Для фізичної роботи потрібен ресинтез АТФ, який здійснюється за рахунок реакцій різних типів, під час яких виділяється енергія в анаеробних та аеробних реакціях із залученням запасів креатинфосфату і АДФ, що містяться в м’язових тканинах. Дуже важливими є функціональні наслідки змін мітохон- дріальної структури, пов’язані з різними конфігураціями мітохондрій і мітохондріуму в цілому − збільшення кількості органел, зростання щільності крист, нормалізація структурно-функціо- нального стану внутрішньої мембрани та її захист від окисного стресу та робочої гіпоксії, які притаманні інтенсивним фізичним навантаженням. В цілому, численні метаболічні процеси в міокарді, що властиві інтенсивним фізичним навантаженням, зазнають негативних зрушень при подальшій активізації спортсменів. Це супроводжується погіршенням енергоутворення через виникнення вторинних патофізіологічних і біохімічних перебудов і зменшення контрактильної здатності серця, а, відповідно, й зниженням доставки кисню до працюючих м’язів спортсмена. Одним із шляхів корекції енергодефіциту, який виникає за тривалих та інтенсивних фізичних навантажень, повинне бути використання екзо- або ендогенних речовин, що беруть участь в енергетичному обміні.Item Фізичні та хімічні чинники впливу на пористість апатит-біополімерних композитів(Інститут хімії поверхні ім. О.О. Чуйка НАН України, 2022) Суходуб, Леонід Федорович; Sukhodub, Leonid Fedorovych; Суходуб, Людмила Борисівна; Sukhodub, Liudmyla Borysivna; Кумеда, Марія Олександрівна; Kumeda, Mariia OleksandrivnaНеушкоджена структура та функціональність скелету є передумовою забезпечення якості життя людини. Впровадження новітніх методів лікування та протезування в травматичну хірургію, онкологію, черепно-щелепну хірургію, стоматологію формують запит на біоматеріали з функціоналізованими властивостями. Ріст нової кісткової тканини - це клітинно-регульований процес, що ґрунтується на утворенні певної кісткової морфології, яка поєднує органічну матрицю та її неорганічне наповнення. Неорганічною компонентою кісток і зубів людини є кальцій дефіцитний гідроксиапатит (cdГA) з молярним співвідношення Ca/P в межах від 1.5 до 1.67. Поєднання в матеріалі cdГA та природних полімерів уможливлює інкорпорування білків та факторів росту в полімерну матрицю, сприяє біосумісності та росту нової кісткової тканини. В цьому огляді розглянута важлива роль параметра пористості біоматеріалів (БМ) при їх використанні для кісткової регенерації. Пористість є важливою характеристикою БМ та запорукою взаємодії матеріалу з клітинами в процесі кісткоутворення, сприяє васкуляризації та процесу біорезорбції синтетичного трансплантату при його заміщенні новоутвореною нативною кісткою. В той же час ступінь пористості має корелювати з механічною стабільністю з метою підтримки структурної цілісності БМ в процесі регенерації твердої тканини. Розглянуті процеси за участі клітин та протеїнів при імплантації БМ як з високим (70–80 %), так і низьким (≤ 45 %) ступенем пористості. Наведені дані про існуючі методи отримання БМ у вигляді пористих скафолдів. Заданий ступінь пористості забезпечується хімічними (зшивання) та фізичними (сублімація) методами. Розглянуті ефекти впливу пор різного розміру та форм на кісткоутворення та васкуляризацію. Показано, що пористість є ефективним фактором впливу на механічні властивості скафолдів, зокрема, на жорсткість БМ – параметр, який впливає на проліферацію остеобластів завдяки регулюванню адгезії клітин в структурі скафолда. Детально проаналізовано питання впливу біополімерної складової (альгінат натрію - АН) на пористість та набрякання гібридних апатит- біополімерних (ГА/АН) композитів, в яких ГА представлений нанометричними голковими кристалітами.