Наукові видання (НН МІ)
Permanent URI for this collectionhttps://devessuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/132
Browse
3 results
Search Results
Item Вплив територіального чинника на своєчасність верифікації синдрому плеврального випоту(ПП «ІНПОЛ ЛТМ», 2016) Дужий, Ігор Дмитрович; Дужий, Игорь Дмитриевич; Duzhyi, Ihor Dmytrovych; Олещенко, Галина Павлівна; Олещенко, Галина Павловна; Oleshchenko, Halyna Pavlivna; Гресько, Ігор Яремович; Гресько, Игорь Еремеевич; Hresko, Ihor Yaremovych; Олещенко, В.О.Мета роботи — проаналізувати своєчасність встановлення діагнозу синдрому плеврального випоту (СПВ) у хворих залежно від місця проживання. Матеріали та методи. Обстежено 329 хворих на СПВ, яких було розподілено на дві групи. До основної групи ввійшло 123 (37,4 %) пацієнти, які проживали у сільській місцевості, до групи порівняння — 206 (62,6 %) міських жителів. Результати та обговорення. Своєчасно (5—9-та доба) звернулися до лікаря 28 (19,7 %) хворих Іа та ІІа підгруп, з них сільських мешканців 9 (32,1 %), міських — 19 (67,9 %). Несвоєчасно (після 10-ї доби) звернулося 114 (80,3 %) хворих: 50 (43,9 %) сільських мешканців та 64 (56,1 %) жителі міст. У Іб та ІІб підгрупах своєчасно (5—9-та доба) по медичну допомогу звернулися 35 (18,7 %) осіб: сіль- ських мешканців було 9 (25,7 %), містян — 26 (74,3 %). Несвоєчасно (після 10-ї доби) звернулися 152 (81,3 %) особи, з них 55 (36,2 %) сільських жителів та 97 (63,8 %) городян. Висновки. Запізно звернулися по медичну допомогу 85,4 % сільських мешканців, що зумовлене в біль- шості випадків соціально-економічними негараздами. У 78,2 % міських мешканців запізніле звернення переважно можна пояснити неадекватним ставленням до свого здоров’я на тлі шкідливих звичок. Шляхами подолання несвоєчасного звернення селян по медичну допомогу мають бути державні організа- ційні заходи, а для жителів міст — санітарна освіта і боротьба зі шкідливими звичками.Item Синдром плеврального випоту та хвороба Лайма(ПП «ІНПОЛ ЛТМ», 2016) Дужий, Ігор Дмитрович; Дужий, Игорь Дмитриевич; Duzhyi, Ihor Dmytrovych; Олещенко, Галина Павлівна; Олещенко, Галина Павловна; Oleshchenko, Halyna Pavlivna; Гресько, Ігор Яремович; Гресько, Игорь Еремеевич; Hresko, Ihor Yaremovych; Юрченко, Алла Владиславівна; Юрченко, Алла Владиславовна; Yurchenko, Alla VladyslavivnaЗа даними літератури синдром плеврального випоту супроводжує понад 90 патологічних процесів, лікування яких, зрозуміло, має значну відмінність. Правильний етіопатогенетичний підхід при лікуванні можливий лише за достовірної верифікації захворювання. Актуальність проблеми зумовлена складнощами диференціальної діагностики етіології плеврального випоту (процесу). Матеріали і методи. Під спостереженням авторів було два хворих на Лайм-бореліоз, що супроводжувався синдромом плеврального випоту. Результати. Перебіг захворювання та його маніфестація нагадували «пневмонію». У процес були втягнуті серцево-судинна система, суглоби та спинний мозок і права плевральна порожнина. Висновки. Синдром плеврального випоту може бути одним із маніфестуючих синдромів хвороби Лайма. Лише вірно і професійно зібраний епідеміологічний анамнез може дати підстави запідозрити хворобу Лайма і виконати специфічне дослідження для виявлення антитіл до збудника бореліозу шляхом IФA. Через неправильно зібраний анамнез не могли своєчасно діагностувати захворювання в обох хворих.Item Значення ультрасоноскопії у ранньому виявленні синдрому плеврального випоту(ПП «ІНПОЛ ЛТМ», 2018) Дужий, Ігор Дмитрович; Дужий, Игорь Дмитриевич; Duzhyi, Ihor Dmytrovych; Олещенко, Галина Павлівна; Олещенко, Галина Павловна; Oleshchenko, Halyna Pavlivna; Хижня, Ярослава Володимирівна; Хижня, Ярослава Владимировна; Khyzhnia, Yaroslava Volodymyrivna; Романенко, Т.В.Мета роботи – вивчити значення ультрасоноскопії у вчасному виявленні синдрому плеврального випоту з огляду на характер виявлених змін, рівень променевого навантаження та розвиток і поширеність плевральних нашарувань. Матеріали та методи – досліджено 329 хворих із СПВ, які були розподілені на дві групи. В основну групу увійшло 142 особи, базовим методом променевої діагностики у яких була традиційна рентгенографія; у групу порівняння – 187 хворих, базовим методом променевої діагностики при цьому була ультрасоноскопія, яка доповнювалася рентгенографією. Результати та обговорення. Після первинного променевого обстеження 134 (94,4 %) хворим основної групи був виставлений діагноз синдрому плеврального випоту і вони були направлені до спеціалізованої клініки для верифікації процесу. У групі ж порівняння плевральний випіт було виявлено лише у 10 (5,3 %) хворих. Жодних змін на рентгенограмах не знайдено у 52 (27,8 %) осіб. Вони отримували лікування за місцем проживання з приводу «неврологічних», «терапевтичних» та «хірургічних» захворювань. У інших 125 (66,9 %) хворих встановлено «пневмонію» і проводилось лікування за місцем проживання у дільничних чи районних лікарнях. Таким чином верифікація діагнозу затримувалася у середньому на 3-4 тижні. Поміж хворих основної групи при торакоскопії нашарування констатовано у 43 (30,3 %) осіб, і у 156 (83,4 %) хворих групи порівняння, що частіше у 2,8 разу. При цьому нашарування площею від 2 до 4 % у групі порівняння трапилися у 33,1 %, що частіше, ніж у основній групі у 2,9 разу. Нашарування поширеністю від 5 до 6 % площі тіла у групі порівняння мали місце у 58 (31,0 %) осіб, що частіше у 7,4 разу, ніж у основній групі. Нашарування понад 6 % у групі порівняння мали місце у 10,7 %, а у основній групі не трапилися зовсім. Висновки. Використання ультрасоноскопії у комбінації з рентгенографією органів грудної порожнини дозволяє виявити плевральний випіт у 94,4 % хворих з підозрою на СПВ та пришвидшити діагностику захворювання на 3–4 тижні. За рахунок раннього виявлення плеврального випоту методом ультрасоноскопії та рентгенографії органів грудної порожнини з подальшою торакоскопією плевральні нашарування визначаються у 2,8 разу рідше в порівнянні з хворими, обстеженими лише рентгенологічно. У хворих основної групи нашарування площею 2–4 % площі тіла мають місце у 11,3 % хворих проти 33,1 % хворих групи порівняння; площею 5–6 % – у 4,2 % та 31,0 % відповідно. Ураження плеври площею понад 6 % у хворих основної групи не розвиваються, у хворих групи порівняння мають місце у 10,7 %.