Strategic foresight as the methodology of preparing innovation activities

Abstract

The prepared paper explains the essence of foresight research and shows the potential of building a common future on the basis of vision created by numerous, grass-roots stakeholders. It seems that preparing a vision on the specific area of activity is supported and should not give rise to any special problems, as long as the effects of scientific work and the so-called "good practices" are used. However, the social area, and, specifically, the lack of involvement, the imperfect system of informing about the potential possibilities of providing support, influence games or the lack of interest, combined with selective view of the conditions of execution of common vision, make it difficult, or even impossible to execute the developed future scenarios. The grass-root approach faces the guidelines specified in international documents, local strategies and legal regulations. The state and regional authorities make attempts to support initiatives by founding business environment institutions. However, their activity is poorly recognizable and the provided information is assessed as poor. These findings lead to a conclusion that the integration of activities related to the creation of common future is real with the application of the foresight approach and with the support of local authorities, provided that it faces no significant communication barriers. The results of the analysis revealed that the reasons for shunning knowledge are not necessarily related to poor judgment. Actually, stakeholders protect the current relations from attempts to make other things important, from giving voice to others and from other methods of activity. To reach for new knowledge, additional impulses (e.g. emotional) are required. Such desires cannot be stimulated only individually and provoked by the way of communicating with new knowledge.

У даній статті проаналізовано перспективи використання форсайт-прогнозування при формуванні візії інноваційного розвитку країни її стейкхолдерами. Автор зазначає, що використання «досвіду кращих практик» є найбільш ефективним способом формування візії з урахуванням інноваційної складової. Однак, асиметрія інформації, низький рівень зацікавленості щодо участі у прийнятті рішень, наявність різних точок зору щодо формування місії та стратегії інноваційної переорієнтації призводить до ускладнення процесу формування сценаріїв розвитку країни. Окрім цього у статті згруповані фактори, що стимулюють та стримують процес формування загальної візії інноваційного розвитку. Автори зазначають, що grassroot підхід дає можливості залучити широке коло стейкхолдерів до прийняття рішень. Даний підхід відповідає вимогам, визначеним у міжнародних документах, стратегіях та нормативних актах. У статті визначено роль державних і місцевих органів влади щодо підтримки ініціативності зацікавлених сторін у формуванні стратегії переорієнтації на інноваційний розвиток. При цьому автори наголошують, що зниження комунікаційних бар’єрів між органами влади та стейкхолдерами можливе лише за умови інтеграції дій у поєднанні з форсайт-прогнозуванням. Автори виокремлюють основні принципи та механізми використання форсайт-прогнозування. На основі аналізу наукової літератури автори систематизували п’ять невід’ємних складових форсайт-прогнозування: орієнтація на технології та промисловість, залучення громадськості, висвітлення тенденцій інноваційного розвитку, пріоритетність міждисциплінарних досліджень інноваційного розвитку з деталізацією наукових, технологічних, економічних та соціальних перспектив. У рамках дослідження встановлено, що опортуністична поведінка стейкхолдерів стримує розвиток комунікацій та поширення нових знань, що в свою чергу гальмує процес інноваційного розвитку.