Традиція та оновлення жанру легенди у період літературної еміграції 1919–1939 рр.

Abstract

Легенда як один із найдавніших жанрів української неказкової прози була предметом уваги І. Франка, В. Жирмунського, В. Гнатюка, М. Грушевського, М. Драгоманова, С. Мишанича, А. Нямцу та ін. Довідкова література називає легендою (лат. legenda – те, що необхідно прочитати) «один із прозаїчних жанрів фольклору, фантастичне оповідання про події, які могли бути в минулому» [1, с. 60]. Під це визначення відпадають легенди у представників української еміграції періоду між двома світовими війнами – Клима Поліщука, Наталени Королеви, Сильвестра Калинця, Дмитра Тягнигоре, Юрія Липи, Антіна Чекмановського та інших, які, віддаючи належне історичним подіям минулого й релігійним аспектам, у період міжвоєнного двадцятиліття зверталися передусім до національної тематики. Мета роботи полягає у дослідженні проблематики легенд у творчості Наталени Королеви і Сильвестра Калинця періоду літературної еміграції 1919– 1939 рр. Завдання розвідки – виявити традиційні й нові особливості легенди у міжвоєнне двадцятиліття на прикладі творів зазначених авторів.