Закон про національно-персональну автономію Української Центральної Ради як виклик добі та проекція у майбутнє

Ядловська, О.С.

Please use this identifier to cite or link to this item: https://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/88059

Or use following links to share this resource in social networks: Recommend this item

Title	Закон про національно-персональну автономію Української Центральної Ради як виклик добі та проекція у майбутнє
Authors	Ядловська, О.С.
ORCID
Keywords	закон про національно-персональну автономію Українська Центральна Рада імплементація закону закон о национально-персональной автономии Украинский Центральный Совет имплементация закона law on national-personal autonomy Ukrainian Central Council implementation of the law
Type	Conference Papers
Date of Issue	2022
URI	https://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/88059
Publisher	Сумський державний університет
License	In Copyright
Citation	Ядловська О. С. Закон про національно-персональну автономію Української Центральної Ради як виклик добі та проекція у майбутнє // Реформування правової системи в контексті євроінтеграційних процесів : матеріали VІ Міжнародної науково-практичної конференції, м. Суми, 19–20 травня 2022 р. / редкол. : А. М. Куліш, В. В. Миргород-Карпова, А. В. Стеблянко та ін. Суми : Сумський державний університет, 2022. С. 67-71.
Abstract	Політика Української Центральної Ради (1917-1918 рр.) у сфері взаємодії та забезпечення прав національних меншостей стала яскравим спалахом та непересічним явищем державотворення української держави. Серед основних правових засад здійснення державної політики щодо представників національних меншостей вважають Закон про національно-персональну автономію від 22 січня 1918 р., що став першим у світовій практиці законом про надання прав національно-персональної автономії представникам нетитульної національності, згодом набув конституційного характеру, адже ввійшов окремою частиною до Конституції Української Народної Республіки у квітні 1918 р. Закон мав прогресивний характер і, на наш погляд, випереджав час. Представництво національних меншин за національною ознакою в політичних партіях та особливо в органах влади, як вищих, так і місцевих, стала запорукою паритетної участі в політичному житті як українського політикуму, так і меншостей. З іншого боку, такі політичні права, на відміну від культурно-освітньої сфери, не надаються навіть у сучасних реаліях. Імплементація Закону про національно-персональну автономію відзначалась такими чинниками. Зупинимось на науковій розвідці М. Лазаровича, який у цілому, підкреслює, що ухвалення Закону про національно-персональну автономію було першою у світовій практиці спробою не лише законодавчо забезпечити права національних меншин, але й ввести їх у загальні конституційні рамки держави.
Appears in Collections:	Наукові видання (ННІП)