Тактична майстерність, як складова базової підготовки каратиста

Abstract

Останнім часом карате, як спортивна дисципліна, набуває все більшу популярність. На Олімпійських іграх 2020 українські спортсмени здобули 2 медалі – срібну і бронзову. Виникнення карате-до пов’язують з монастирем Шаолінь і відносять до ІІ ст. н.е. Звідти цей вид єдиноборств потрапив на острів Окінава, Японія, де почав швидко розвиватися під назвою "Рука Окінави". В 30-х роках ХХ ст. цей вид отримав назву карате-до. Засновником сучасного карате-до вважається Гічін Фунакоші (1869–1957 р.р.). Сучасне карате об’єднує прийоми єдиноборств, фізичне та духовне самовдосконалення і спорт. У різних країнах Європи сформувалися власні стилі, що додатково включали в себе значну частину національних одноборств з їх специфічними традиціями і розумінням. У наш час, серед майстрів східних єдиноборств сформувався подвійний підхід до карате, як виду спорту. Перший підхід визначає карате, як спортивну діяльність, що потребує розвитку силових і інших рухових якостей [1] . Другий підхід – як засіб гармонійного всебічного розвитку людини, що представляє єдину систему фізичних вправ і філософських структур. Складність карате-до полягає у великій різноманітності прийомів і способів ведення поєдинків, незвичності та неординарності вправ, що використовуються, в зв’язку з чим ускладняється систематизація специфічного складу тренувальних та змагальних вправ каратистів [2]. У цьому треба чітко розуміти, що, якщо теоретична, психологічна, фізична, і технічна підготовка спортсмена – його перевага, то вміле використання цих навичок і вмінь – тактична майстерність, яка, в свою чергу, вимагає чіткого виконання раніше розроблених тактичних схем на змагання чи поєдинок. Мета дослідження – висвітлити основні аспекти формування тактичної майстерності, як складової частини базової підготовки спортсмена-каратиста.