Аналіз сучасних поглядів на міому матки та методи її лікування

Abstract

Незважаючи на значну кількість досліджень, присвячених патогенезу, діагностиці та лікуванню міоми матки, чимало питань сьогодні залишаються неуточненими. Поява і прогресуючий ріст цього утворення є результатом цілого комплексу порушень в організмі жінки: нейрогуморальних, генетичних, запальних та інших, які пригнічують репродуктивну функцію та погіршують перебіг захворювання. Ураховуючи численність ключових факторів патогенезу і патофізіології міоми матки, лікування даного контингенту хворих повинно бути комплексним, спрямованим на раннє виявлення, лікування супутніх гінекологічних захворювань та корекцію порушень гормональних співвідношень. Останніми десятиліттями для консервативного лікування гіперпластичних захворювань матки широко використовують гормонотерапію. Однак, за деякими даними, застосування КОК або внутрішньоматкової гормональної рилізинг-системи має незначний блокувальний ефект на процеси росту міоми. Фармакотерапія захворювання може бути як етапом у передопераційній підготовці на органі, так і самостійним блоком для стабілізації вузлів та уникнення хірургічного лікування. І хоча результати консервативних методів лікування свідчать про їхню ефективність, доводиться констатувати, що основним методом терапії міоми матки залишається хірургічний. У століття ендоскопічної хірургії ця дискусія себе не вичерпала, і сучасний підхід у лікуванні міоми матки диктує розширення показань до застосування органозберігальних операцій. Вибір їхньої методики повинен бути зваженим и визначатися розмірами, локалізацією, клінічною картиною захворювання та доцільністю збереження менструальної і репродуктивної функцій жінки. Лапароскопічна міомектомія вважається малоінвазивним та менш травматичним втручанням, зумовлює сприятливіший перебіг післяопераційного періоду, зменшення больового синдрому. При ефективному органозберігальному хірургічному лікуванні міоми матки у жінок репродуктивного віку нормалізується менструальний цикл, відновлюється репродуктивна функція, а вагітність, як правило, настає через 1,5–2 роки після операції. Ендоскопічні методи лікування сьогодні з успіхом застосовують як до планування вагітності, так і за її настання. У значної частини пацієнток спостерігається неускладнений перебіг вагітності і пологів, навіть за наявності множинних та невеликих вузлів. Звичайно, вагітних з міомою не можна розглядати як однорідну групу хворих, однозначно рекомендуючи всім збереження вагітності. Переважна локалізація і розміри пухлини, ступінь патологічних змін міометрія, тривалість захворювання, стан здоров’я жінки, вік жінки, яка народжує вперше, визначають різний ступінь ризику перебігу вагітності і пологів для матері та плода. Розподіл хворих на групи ризику дозволяє диференційовано вирішувати питання про доцільність збереження вагітності, проводити відповідне клініко-лабораторне обстеження і профілактичні заходи щодо попередження ускладнень.

Despite a significant amount of research on the pathogenesis, diagnosis and treatment of uterine fibroids, many questions remain unanswered today. The appearance and progressive growth of this formation is the result of a whole complex of disorders in the female body: neurohumoral, genetic, inflammatory and others that suppress reproductive function and worsen the course of the disease. Given the number of key factors in the pathogenesis and pathophysiology of uterine fibroids, the treatment of this group of patients should be comprehensive, aimed at early detection, treatment of concomitant gynecological diseases and correction of hormonal disorders. In recent decades, hormone therapy has been widely used for the conservative treatment of uterine hyperplastic diseases. However, according to some data, the use of COCs or intrauterine hormonal releasing system has a slight blocking effect on fibroid growth processes. Pharmacotherapy of the disease can be both a stage for preoperative preparation on the organ, and an independent unit for stabilizing the nodes and getting rid of surgical treatment. And although the results of conservative treatments indicate their effectiveness, it should be stated that the main method of treatment of uterine fibroids is surgery. In the age of endoscopic surgery, this discussion has not exhausted itself and the modern approach to the treatment of uterine fibroids dictates the expansion of indications for organ-sparing operations. The choice of their methodology should be considered and determined by the size, location, clinical picture of the disease and the feasibility of preserving menstrual and reproductive function of women. Laparoscopic myomectomy is considered a minimally invasive and less traumatic intervention, contributes to a favorable course of the postoperative period and reduces pain. With effective organ-sparing surgical treatment of uterine fibroids in women of reproductive age, the menstrual cycle is normalized, reproductive function is restored, and pregnancies usually occur in 1,5-2 years after surgery. Endoscopic treatments are now successfully used both for planning a pregnancy and for its onset. A significant amount of patients have an uncomplicated course of pregnancy and childbirth, even in the presence of multiple and small nodes. Of course, pregnant women with fibroids can not be considered as a homogeneous group of patients, clearly recommending the preservation of pregnancy. The predominant location and size of the tumor, the degree of pathological changes in the myometrium, the duration of the disease, the state of health of the woman, the age of the woman giving birth for the first time, determine different degrees of risk of pregnancy and childbirth for mother and fetus. The division of patients into risk groups allows to differentiate the question of the feasibility of maintaining pregnancy, to carry out appropriate clinical and laboratory examinations and preventive measures to prevent complications.