Methodology for defining sustainable spatial forestrу

Abstract

Актуальність. Сучасна зміна ідеології ведення лісового господарства України в напрямку сталого просторового розвитку лісогосподарювання обумовлено перспективно важливим екосистемним, економічним і соціальним значенням лісових ресурсів, їх багатофункціональністю та міжгалузевим характером використання ресурсного та екологічного потенціалу лісів, а також зростаючими потребами суспільства щодо якості навколишнього природного середовища. Структурні негативні зміни, що відбуваються в лісовому секторі в період трансформації економіки ще більш загострюють проблему збалансованого просторового лісогосподарювання. Зокрема реструктуризація форм власності на лісові ресурcи, фіскальна політика в галузі, функції управління лісогосподарським виробництвом і інтегрованим багатоцільовим лісокористуванням не узгоджуються з вимогами сталого просторового розвитку і ринково орієнтованою моделлю економіки лісового господарства. Більш активна імплементація інституційних, еколого-економічних, організаційно-управлінських механізмів забезпечення збалансованого просторового лісогосподарювання в систему управління лісовим господарством вимагає концептуально-методологічного осмислення просторового підходу до лісогосподарювання. Мета та завдання. Метою статті є поглиблення концептуально-методологічних засад сталого просторового лісогосподарювання у контексті сучасних еколого-економічних проблем раціонального використання лісоресурсного потенціалу. Концептуально-методологічне розуміння простору лісогосподарювання вимагає: розкриття сутнісно-змістовної основи просторового лісогосподарювання; визначення особливостей формування та розвитку простору лісогосподарювання; формування критеріальних (класифікаційних) ознак визначення простору лісогосподарювання. Результати. Запропоновано концептуально-методологічну основу формування лісогосподарського простору з метою забезпечення сталого розвитку лісового комплексу. Окреслено основні економіко-організаційні засади просторового розвитку лісогосподарських систем .Сутнісно-змістовна основа сталого лісогосподарювання на відміну від лісокористування (у широкому розумінні) включає більш широкий спектр організаційно-технологічних складових лісоекологічного, еколого-економічного та соціального спрямування, які пов’язані зі сталим використанням та відтворенням лісоресурсного потенціалу та лісогосподарського простору. Лісогосподарський простір являє собою сполучення компонентів лісоресурсного потенціалу та соціально-економічного середовища в межах певного лісогосподарського регіону з їх зв’язками і різноманітними відносинами, які необхідні для сталого розвитку суспільства. Природні, інформаційні, економічні, фінансові, інтелектуальні компоненти лісогосподарського простору доповнюють інституціональні, які окреслюють правові норми щодо лісогосподарювання. Лісогосподарювання в межах розуміння лісогосподарського простору містить у собі аспекти соціально-еколого-економічної збалансованості лісогосподарських систем різного ієрархічного рівня організації. Висновки. Дослідження економічного простору лісогосподарювання виходить за межі змістовної основи економіки лісового господарства, теоретико-методологічної бази регіональної економіки, тому існує проблема формування нового напрямку в реалізації сталого просторового лісогосподарювання, що потребує консолідації досліджень в єдине ціле. Саме формування та розвиток екологічно збалансованого, економічного лісогосподарського простору є необхідною умовою раціонального використання, відтворення та охорони лісоресурсного потенціалу на екосистемній основі.

Актуальность. Современная изменение идеологии ведения лесного хозяйства Украины в направлении устойчивого пространственного развития лесохозяйствования обусловлено перспективно важным экосистемным, экономическим и социальным значением лесных ресурсов, их многофункциональностью и межотраслевым характером использования ресурсного и экологического потенциала лесов, а также растущими потребностями общества по качеству окружающей среды. Структурные негативные изменения, происходящие в лесном секторе в период трансформации экономики еще более обостряют проблему сбалансированного пространственного лесохозяйствования. Более активная имплементация институциональных, эколого-экономических, организационно-управленческих механизмов обеспечения сбалансированного пространственного лесохозяйствования в систему управления лесным хозяйством требует концептуально-методологического осмысления пространственного подхода к лесохозяйствованию. Цель и задачи. Целью статьи является углубление концептуально-методологических основ устойчивого пространственного лесохозяйствования в контексте современных эколого-экономических проблем рационального использования лесоресурсного потенциала. Концептуально-методологическое понимание пространства лесохозяйствования требует: раскрытие сущностно-содержательной основы пространственного лесохозяйствования; определение особенностей формирования и развития пространства лесохозяйствования; формирования критериальных (классификационных) признаков определения пространства лесохозяйствования. Результаты. Предложено концептуально-методологическую основу формирования лесного пространства с целью обеспечения устойчивого развития лесного комплекса. Определены основные экономико-организационные основы пространственного развития лесохозяйственных систем. Содержательная основа устойчивого лесохозяйствования в отличие от лесопользования (в широком смысле) включает более широкий спектр организационно-технологических составляющих лесоэкологическая, эколого-экономического и социального направления, связанные с устойчивым использованием и воспроизведением лесоресурсного потенциала и лесохозяйственного пространства. Лесохозяйственный пространство представляет собой сочетание компонентов лесоресурсного потенциала и социально-экономической среды в пределах определенного лесного региона с их связями и разнообразными отношениями, которые необходимы для устойчивого развития общества. Природные, информационные, экономические, финансовые, интеллектуальные компоненты лесного пространства дополняют институциональные, которые определяют правовые нормы по лесохозяйствования. Лесохозяйствование в пределах понимания лесохозяйственного пространства включает в себя аспекты социально-эколого-экономической сбалансированности лесохозяйственных систем различного иерархического уровня организации. Выводы. Исследование экономического пространства лесохозяйствования выходит за пределы содержательной основы экономики лесного хозяйства, теоретико-методологической базы региональной экономики, поэтому существует проблема формирования нового направления в реализации устойчивого пространственного лесохозяйствования, что требует консолидации исследований в единое целое. Именно формирование и развитие экологически сбалансированного, экономического лесного пространства является необходимым условием рационального использования, воспроизводства и охраны лесоресурсного потенциала на экосистемной основе.

Topicality. The current change in the ideology of forest management in Ukraine towards sustainable spatial development of forestry is due to the promising importance of ecosystem, economic and social values of forest resources, their multifunctional and intersectoral nature of the use of resource and ecological potential of forests, as well as the growing needs of society regarding the quality of the natural environment. Structural negative changes taking place in the forest sector during the transformation of the economy focus on the problem of sustainable spatial forestry. In particular, the restructuring of forest ownership forms, fiscal policy in the sector, forest management functions and integrated multi-purpose forest use are not consistent with the requirements of sustainable spatial development and a market-oriented model of forestry economics. More active implementation of institutional, ecological and economic, organizational and managerial mechanisms for ensuring sustainable spatial forestry requires conceptual and methodological reflection on the spatial approach to forestry. Aim and tasks. The purpose of the article is deepening the conceptual and methodological principles of sustainable spatial forestry in the context of modern environmental and economic problems of rational use of forest resource potential. Conceptually-methodological understanding of forestry requires: the disclosure of the substantive content of the spatial forestry; definition of features of formation and development of forest management; formation of criteria (classification) signs of the forestry space. Research results. The conceptual and methodological basis for the formation of forestry space is proposed in order to ensure sustainable development of the forestry complex. The basic economic-organizational principles of spatial development of forestry systems are considered. The content basis of sustainable forest management, in contrast to the forestry (in the broad sense), includes a wider range of organizational and technological components of forest-ecological, environmental, economic and social trends that are associated with sustainable use and the reproduction of forest resource potential and forestry space. Forestry space represents a combination of components of forest resource potential and socio-economic environment within a certain forestry region with their links and diverse relationships that are necessary for the sustainable development of society. The natural, informational, economic, financial, and intellectual components of forestry complement the institutional, which outline the legal norms for forest management. Forestry within the understanding of forestry space includes aspects of socio-ecological and economic equilibrium of forestry systems of different hierarchical levels of the organization. Conclusion. Research of the economic space of forestry goes beyond the substantive basis of the forestry economy, the theoretical and methodological basis of the regional economy, therefore, there is a problem of the formation of a new direction in the implementation of sustainable spatial forestry, which requires the consolidation of research into a coherent whole. It is the formation and development of an environmentally balanced, economic forestry space that is a prerequisite for rational use, reproduction and conservation of forest resource potential on an ecosystem basis.